І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 1 чтение
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
Олеся відразу підбігла — тиць-тиць рушником у мокре місце, поставила чарку, а Оксен, якому і так напекли всі оці розмови про землю та нову владу, про комнезам та продрозверстки, швиденько налив її знову.
— Давайте, дорогі гості, хоч сьогодні забудемо оці кривди, хай вони проти наших ворогів обернуться. Вип'ємо, дядьку Михайле, та вдаримо лихом об землю, та заспіваємо якоїсь веселої, бо наша молода он зовсім засмутилася.
Таня тільки ворухнула бровою, Гайдук же з упертістю п’яного заперечив:
— Добре тобі забувати обиди, коли ти в своїй хаті живеш!
— А й справді, давайте заспіваємо, — втрутилася Зіна, якій теж почали набридати оці чоловічі розмови.
— А й справді, що це ми як на поминках! Давайте-но заспіваємо.
— Був, та загув, — відразу пригадав ще одну кривду Гайдук. — Позбавили мене, стара, голосу, теперечки ми безголосі, як та риба у неводі.
— Та ну ж бо, Михайле, годі тобі вже про те! — не вгавала Гайдучиха, рада прислужитися матушці.— То якої ми заспіваємо?
Гайдук відсунув тарілки, наче розчищаючи місце для пісні, пригладив обома долонями сиве волосся, прокашлявся.
— Хіба що оцю…
Гой, колись ми панували,А тепер не бу-гудем,— завів Гайдук, жалісливо ламаючи брови.
