І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 0 чтений
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
І хто зна, чим би скінчилася оця катавасія, коли б не отець Віталій.
— Опам’ятайтеся, як вам не сором! — вигукнув він молодим та дзвінким голосом, звівшись за столом. Очі його пашіли болем, рукава довгої шовкової ряси зметнулися, як крила гнівного птаха. — Подумайте, який приклад подаєте ви зараз своєю поведінкою нашій пастві!.. Отець Феодосій, як вам не гріх із перста, призначеного для хреста святого, робити лапу диявола?
Батюшка-самостійник глянув на свою дулю так, начеб оце щойно вздрів її. П’яний запал згас на його обличчі, він винувато поліз за стіл.
— Дожилися, що вже й батюшки не миряться, — скрушно похитав головою Танин сусіда. — А бог же все те бачить, все те чує! Ох, гріхи наші, гріхи! — І потім уже іншим тоном: — То ви кажете, що збираєтесь учителювати?..
Повертались додому аж на другий день — раннього ранку. Вчора загулялись допізна; уже й перші півні пропіяли, а батюшки все ще сиділи за столом, сперечалися, співали духовних, а потім і світських пісень, пригадували один одному давні й свіжі кривди і тут же обіймалися та цілувалися.
Таня, яка ще звечора пішла спати, довго не могла склепіти очей: сп’янілі голоси доносились і сюди, ламали дрімоту. Врешті вона обняла обома руками подушку, притулилися до неї гарячою щокою, загадала: «Хай мені насниться Олег», — почмокала щасливо губами і відразу ж заснула.
Прокинулася з ясною головою і легким серцем. Трохи полежала, ніжачись у ласкавих лапках дрімоти. Потім враз розплющила очі, зіскочила з ліжка і, натягнувши поверх сорочини спідничку, босоніж вибігла надвір.
Щойно почало світати. Все було в сивій росі — на гожу днину. Трава так і бризкала нею, обмиваючи Taнині ноги, унизуючи тугенькі литочки тьмяними перлинами. Біля колодязя, над довжелезним коритом, що з нього напували худобу, стояла їхня кобила Васька.
Прокинувшись, Васька потягнулася до Тані, гаряче й приязно дихнула їй прямо в обличчя, Таня ж набрала повні пригорщі кришталевої води, хлюпнула на сонну тварину. Кобила схрапнула, відступила, замотала головою, струшуючи воду, — тоненькі струмочки постелилися темними доріжками по її густій шерсті.
