І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 1 чтение
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
Підеш за нею, а вона посеред клуні стоїть, дрімає собі. Забула вже, за чим і прийшла. То хіба ж можна було таку держати?»
— То що ж тепер робити, Таню? Де її, наймичку, і шукати?
— Не треба мені наймички. Сама якось обійдуся, — врешті не витримує Таня. І, щоб заодно покінчити зі своїм ваганням, палить мости: — Я ще й Ганниних дітей навчати буду!
— Як навчати? — не доходить відразу зміст цих слів до Оксена.
— Учитиму писати й читати, — сердито пояснює Таня. — Я вже їм пообіцяла і тепер не можу відмовитись.
І хоча потім й довелося витримати не одну сутичку із чоловіком, вислухати не одне глузливе зауваження Йвана: «Це, видать, у нас уже й робота перевелася удома, що на стороні шукаємо!» — тільки Таня не поступилася цього разу, не здалася.
Тому й не поступалася, не піддавалась. І добилася свого.
Домовилися так: тричі на тиждень, після обіду, коли Таня трохи впорається по хазяйству, Мартиненки приходитимуть до неї.
Хоч Оксен спершу й був дуже невдоволений, що дружина взяла на себе отаку халепу, але потім, переконавшись, що Таня не поступиться, примирився. Завів мову, правда, спершу про оплату, але Таня, збліднувши, сказала, що коли він хоч заїкнеться про це перед Ганною або Ониськом, вона не знає, що заподіє з собою…
— Дай мені хоч тут робити те, що я хочу! Чи тобі мало того, що вже маєш?!
— Та я, Таню, просто так, — злякався Оксен.
І більше не заводив розмови про це, хоч не раз потому, заходячи до хати та застаючи Таню з учнями, з перебільшеною обережністю відступав у сіни, причиняв за собою двері: от, мовляв, до чого дожився, уже й до власної хати зайти, коли хочу, не волен!"
"Іван — той навпаки: проходячи по хаті, гупав чоботищами так, що аж стіни двигтіли, аж малі Соловейченки клякли за столом.
Згодом Оксен зовсім утішився. Став думати: це не так уже й погано, що його жінка учить дітей бідняка. Та ще й безплатно! Без жодної копієчки за свої труди! От вам і куркулі, от вам і експлуататори, чи як ви нас там обзиваєте! Настане час — зарахується це Івасютам не тільки на небі, а й тут, на цьому грішному світі.
Іще одно тішило Оксена, але про це не смів зізнатися дружині, пам’ятаючи оту її погрозу.
