І будуть люди читать онлайн

І не встигли кумасі й оком моргнути, як за Ганною вже й слід прохолов: стережися, Володю, поки ще цілий, тікай, поки живий! Не встерігся. Не втік. Попався якраз на майдані перед сільрадою.

— А, писака зас…!

Налетіла, збила шапку, вчепилася в парубоцьке пишне волосся — і вже тіпає бідного хлопця, аж кістриця летить, гне йому голову, аж шия тріщить!

— Признавайся, розсучий ти сину, писав чи не писав!

Видирали Володю з рук розгніваної Ганни аж втрьох — Ганжа, Приходько і сторож — дід Хлипавка.

Ганжа обхопив Ганну ззаду, а Приходько та дід розчепірювали долоні з затисненим Володьчиним волоссям. Товклися посеред майдану, збиваючи сніг, і коли подивитися збоку, то здавалось: танцюють! Перепилися не знати з якої радості та й тупцюються обнявшись на одному місці. А дід Хлипавка, той, видать, найбільше напився: одірвався од гурту, застрибав скаженим цапом, ухопившись рукою за підборіддя, — клятуща молодиця, розставшись із Володьчиною чуприною, учепилася в пишну дідову бороду та й смикнула щосили до себе!

За «члєновредітєльство» (Володьчина чуприна і дідова борода), за образу Радянської влади (доки вели розпалену молодицю до сільради, встигла показати Ганжі, куди він мав її поцілувати), за контрреволюційні вигуки вкатав розгніваний Ганжа Соловейчисі на повну котушку: дав одну добу відсидки в холодній.

— Хай охолоне та скаже спасибі, що до повіту не відправляємо!

Стерегти Ганну, аби не втекла, поставили діда Хлипавку. Для більшої безпеки випросив дід Івасютину гаківницю, а Ганжа наказав:

— Дивіться, діду, випустите — самі туди сядете!

— Я випущу? — хапався за поріділу бороду дід.

 — Та я її, клятущу, до смерті отут стерегтиму!

А вже на ранок молив Ганжу:

— Ослобони мене, Василю, із цього поста! Відпусти, якщо хочеш, щоб смертоубивство не проізошло!..

Бо Ганна, щоб розвіять нудьгу, заходилась знущатися з діда:

— Діду! Дідусю!.. Відчиніть!

— Чого тобі надоть? — відчиняв двері Хлипавка.

— Хочу вас запитати… Чи правда, дідусю, що ви росли гилуном?

— Цить, бісова личина! — аж трусився дід. — Який я гилун? Я вполнє, можна сказати, з усіх боків…

— Та то вам «уполнє» вже тут приробили! — реготала Ганна.

Дід плювався і люто хряпав дверима.

А клятуща молодиця стукала знову:

— Дідусю, зводіть мене до вітру.

Хочеш не хочеш, треба випускати Ганну і, завдавши на плече гаківницю, супроводжувати її туди, куди й царі пішки ходили.