І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 1 чтение
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
Шукав йому листа на цигарки. Ніс за ним торбу, коли перебиралися на інше місце. Збирав сухий, ще торішній бур’ян на багаття, а потім діставав із жару спечені картоплини та й підносив коваленкові, що сидів заморським султаном серед свого вірного воїнства, підібгавши під себе ноги. І вже аж надвечір, коли червоне від утоми сонце, віддавши людям останнє тепло, лягало відпочити на обрії, простягнув несміливо руку.
— А то чого? — вдав, що не зрозумів, Петро. Лукавий, він добре бачив, задля чого старався весь день син кравця!
— Ляснути.
"— Ляснути?.. А оцього ось не хочеш? — Петро зсукав брудну дулю та й підніс Гриші під самісінького носа. — Я нехристам батога не даю!
— Ге-е, нехрист, нехрист! — застрибали довкола потішені хлопці.
— Я не нехрист! — знітившись, заперечив Гриша.
— А хто ж ти тоді? — запитав Петро. — І батько твій — нехрист, і ти — нехрист…
Гриша ще дужче зблід, затрусився і несподівано для всіх кинувся головою вперед на свого кривдника. Удар був такий сильний, що застуканий зненацька Петро не втримався на ногах, гепнув на землю, а за ним полетів і Гриша.
Притихлі, вражені сміливістю оцього зайди, стояли довкола хлопці, а нікому не потрібний зараз батіг сиротливо лежав на землі…
Забачивши сина, що нещасною, обшарпаною тінню повернувся із пасовиська додому, Ісаак мало не зомлів:
— Ай-вай!.
Мив над коритом, ойкав стиха над кожним синцем:
— Що б сказала твоя мати-покійниця! Що б вона сказала…
Гриша тільки сопів та мовчав. І як не допитувався Ісаак, так ні про що й не довідався.
Та якщо Гриша проковтнув язика, то розпустили свої язики оті хлопці, що були свідками бойовиська. І на ранок до Ісаака прийшли несподівані гості: похмурий бородатий коваль Арсен Головань приволік свого сина за червонюще насмикане вухо:
— Добрий ранок у хату!
Ісаак зупинив швейну машину, зсунув на лоба окуляри, заблимав перелякано повіками: боже, що іще накоїв його Гриша!
— Ану, зовіть, Ісааку, свого: маю дещо запитати.
«Ага, тільки запитати», — відлягло трохи від серця кравцеві. Висунувся у вікно, закричав, махаючи руками:
— Гришо! Біжи сюди, Гришо!.. Біжи, щось таке дам! — бо синок, спасибі йому, часто не озивався: вдавав, що не чує.
Закеханий, влетів до хати хлопець.
