Шрифт

Размер шрифта

Межстрочный интервал

↓

↑

Ганжа звівся, строго подивився туди: ану, хто там язиком ляпає? Виходь наперед, якщо ти уже такий нетерплячий, та розкажи, де набрався куркульських отих побрехеньок! І дядьки, що були загомоніли всі зразу, поволеньки стихли та й знову повернулися до Гінзбурга.

— Товариші, ніхто вас силувати до колективних господарств не буде. І під одним рядном покотом не кластиме… Скільки у вашому селі душ, товаришу Ганжа?

— Сімсот тридцять дві особи.

— То яке ж рядно потрібне, щоб ним усіх ваших людей вкрити? — розпалюючи веселі вогники в очах, запитав Гінзбург присутніх.

— От бачите, вам смішно! Бачите, до яких безглуздих вигадок вдаються куркулі та їхні підголоски, щоб скомпрометувати ідею колективізації… Запам’ятайте раз і назавжди, товариші селяни: ніхто й ніколи силоміць не буде вас заганяти до комуни чи колективних господарств! Саме життя переконає вас, що трудящому селянинові нема іншого виходу, аніж колгоспи…"

"— Воно, товаришу секретар, гарно вас слухати, — подав і свого глека до капусти Іван Приходько. — Воно то, конешно… Тіки ж ви, вибачайте на слові, не знаєте наших людей… Тут чужих биків запряжеш ув одного плуга, та й то норовить один одному око вийняти рогом.

А ви хочете, щоб наші дядьки гуртом одного плуга перли… Он у сусіда мого оженились два сини та й живуть при батькові. То день і ніч ятрівки гризуться, як скажені собаки, все роботи поміж собою не поділять. А оце недавно й долівки вже розмежували… Або, приміром, Протасій… Та хто з ним в одного плуга впряжеться, той білий світ прокляне! Ти вперед будеш тягти, а він упиратиметься.

Ти впрешся — він наперед тоді пертиме. Отак і оратимуть до самого скону, доки й бур’яни з головою покриють! — під схвальний сміх закінчив Приходько.

Протасій же сидів, наче не про нього й мова йшлася. Смалив собі цигарку, насунувши шапку на очі, а коли Іван скінчив — тільки плечима здвигнув, мов одганяючи набридливу муху.

Гінзбург більше не сперечався. З власного досвіду знав: дядька голим словом не візьмеш, мітинговими закликами не переконаєш, та й питання ж таке, що за один вечір не вирішиш.

Запустив, як то кажуть, думку у голову, хай тепер ворушиться потихеньку. Тому посміявся разом з усіма, перейшов до інших справ:

— Як у вас із школою, товариші селяни? От товариш Ганжа скаржиться, що ніяк не може домовитись: будувати нову школу чи не будувати…

— Та чого ж, ми не проти, — загомоніли довкола. — Коли треба, то що ж…

— Скільки в селі дітей шкільного віку?

— Та щитайте, що без двох сотня, — відповів Ганжа.