І будуть люди читать онлайн

Обложка книги І будуть люди
0
Книга доступна на устройствах
  • Android
  • IOS
  • Smart TV
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

О книге

Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.

Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.

Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.

Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.

Комментарии

Ваша оценка

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

Текст книги

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал

 — Ну, дякуй долі, небоже, що додумався злізти із саней. Не жінка, а тигра в спідниці. Були б тоді, Володю, червоні похорони. От якраз нове кладовище тобою й відкрили б! Оте, що ти кричав відвести для атеїстів, щоб і по смерті не лежали поруч із віруючими…

Володька тільки шморгав посинілим носом, а Ольга була замислена і ніби чимось невдоволена: після розмови із Ганною (що то була за розмова! Суцільний крик, самі лишень прокльони на бідолашну Володьчину голову!), після того як познайомилася з малими Соловейченками, які вовченятами ховалися за материну спідницю, стидаючись незнайомої, та ще й — ги-ги! — обстриженої, тітки… після всього цього в неї почало складатися враження, що ота Івасютиха не такий уже «сумнівний елемент», як писав Володя.

За півроку діти навчилися читати по складах, а також лічити в межах двадцяти. Вони вже почали й писати: вивели перші закарлючки на клаптиках грубого паперу. Оті закарлючки були найвагомішими, найдоказовішими аргументами в очах розгніваної Ганни.
Підносила їх під самого носа то Ганжі, то Ользі, тикала в них пальцем:

— Та ви тільки гляньте, як вони вже писати почали! Ви тільки дивіться, як вони вчилися! — І відразу ж категоричний, що не допускає жодних заперечень, висновок: — Ні, не було правди на світі й довіку не буде! Ви, Василю, отому байстрюкові так і передайте: хай втікає світ за очі, поки цілий! Бо я йому, щоб не був такий шустрий, повидираю…

Що саме збиралася повидирати розгнівана Ганна, не для друку будь сказано.

Бо он у товаришки Ольги ще й зараз займаються щоки, коли пригадує оту Ганнину погрозу, а Ганжа тільки хмикає та гризе вуса, тамуючи сміх: «А що, почула, товаришко? Це тобі не міська інтелігенція: „будь ласка“ та „пробачте“! Ці не поцеремониться: скажуть, що думають!»

Вже перед садибою Івасют Ганжа стримав жеребця, повернувшись до Володьки:

— Може, й тут злізеш?

— Тут не злізу! — сердито озвався Володька.

— То поїхали… Но!

В Івасют пробули недовго. Товаришка Ольга, поговоривши з наляканою Танею, наказала їй готувати на завтра урок.

Ще раз приїде, послухає, а тоді вже й вирішить, від кого в ній більше: від червоного бійця-комуніста Федора Світличного чи від куркуля Івасюти. Якщо від Оксена Івасюти… Якщо переконаєшся, що оця молоденька жіночка безнадійно пропахчена куркульським душком, тоді, товаришко Ольго, рішуче заборониш їй навчати дітей. Бо «куркульська вовчиця» рано чи пізно, а таки виховає з отих Ганниних близнят вовченят.