І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 0 чтений
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
— Ну, дай боже! Дай боже! — хреститься тато, а Таня відразу ж уявляє оте біле воїнство: білі коні, білі плащі, білі шоломи й панцири і навіть білі мечі та списи.
Пізніше, вже аж на другу зиму, побачила Таня біле воїнство і те, як воно очищало землю від скверни.
Вона каталася з Олегом на ковзанах по Хоролу. Була в коротенькій шубці, біленькій шапочці й тримала в руках таку ж білу муфту. Здавалася сама собі снігуронькою, що випорснула раптом на дзвінку прозору кригу, яка аж тьохкає під ковзанами, вабить безконечною синюватою стрічкою все далі й далі.
Вони на річці вдвох, і їм не треба більше нікого, бо світ здається їм таким виповненим, що ще чиїсь щасливі очі чи радісний усміх просто не помістилися б у ньому. Тут були тільки їхні очі, тут лунав лише їхній сміх — було їхнє царство, яке вони ревниво оберігали для себе."
"Правда отам, під берегом, при самій вуличці, що, як уперте дітисько, здиралася в місто, сповзала назад і знову починала дертися вгору, були ще жінки.
Коли Таня й Олег проїжджали мимо, молодиці, як по команді, випростовувалися, але й не думали, соромітниці, ховати свої гарячі стегна! Таня паленіла від гніву на них, Олег же ховав очі й заточувався на рівному.
— Паничу, ходіте до нас! — весело гукали пральниці.
— Навчіть і нас ковзатись, паничу! А ми вас за те погріємо! — реготали вони.
Трохи від’їхавши, Таня шипіла сердитою гусочкою:
— Не дивіться на них!.. Чуєте, не смійте дивитись!..
— Я ж і так не дивлюся! — зовсім уже зніяковілий, боронився Олег.
— А чого тоді вони вас кличуть?.. Чого тільки вас?..
Тут уже навіть Олег не знає, що відповісти. Справді, чому завжди вони гукають тільки його?
Але навіть оті меткі молодиці не можуть порушити чари їхнього світу.
Десь перед обідом, коли вони вже збиралися додому, хтось сипонув, як із пригорщі, рясними пострілами. Прогуркотів, захлинаючись, кулемет. Ах!.. Ах!.. Ах!.. — сердитою качкою відгукнулася гармата. Понад містечком прокотилася хвиля багатоголосого реву, виплеснулася на річку, відбилась від криги, зашурхотіла в очеретах.
