І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 0 чтений
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
Щоб я… щоб я…
Голос татові зовсім уривається. Він заходиться таким судорожним кашлем, що здається: за оцим ось вибухом висмикнеться все його нутро, вивернеться, як рукавичка. Тато прикладає до вуст хустину, і вона відразу ж розцвітає зловісною червоною квіткою.
Першою отямлюється мама. Випихає перелякану Таню; з кімнати, випроваджує зятя і залишається із татом наодинці.
Після цієї сцени тато три дні не розмовляє з Танею. Мама весь час заплакана, їй жалко тата, що тане, як свічка, жалко й дочки, все в їхньому домі притихло, завмерло, і Тані іноді починає здаватися, що навіть час тут ходить навшпиньки.
Вона ніяк не може освоїтися з новиною, що її привіз того нещасливого дня дівер. Не може примиритися з думкою, що якась зовсім чужа їй людина, з якою вона зустрічалася всього один раз, посягає на неї, хоче стати її чоловіком. Адже вона більше не зустрічалася з ним. Не каталася на ковзанах. Не стерегла мрійливими літніми вечорами зоряного неба. Не прощалася по півгодини біля воріт. Не мріяла про нього неспокійними дівочими ночами, припадаючи гарячим лицем до подушки — мовчазної подруги усіх її таємниць.
Задихалася від гніву. Їй здавалося, що він діє підступно та нещиро. Бач, не приїхав сам, побоявся, а прислав дівера, щоб той обснував павутинням. Сам же десь сидить і терпляче чекає, доки вона затріпоче в тенетах.
Коли б він трапився зараз їй на очі, вона сказала б про те, як ненавидить його і як любить Олега.
Та заходила мама, несла посічене горем обличчя, пропечені розпукою очі, казала, що татові погано… дуже погано, — і Танина рішучість починала хилитатись, як вогник на вітрі.
— Татусь хворий?.. Татусь дуже-дуже хворий?.. Він усе ще гнівається на мене, не хоче мене й бачити?.. Що ж я маю робити? — допитується Таня в мами, і вже очі її повні сліз."
"Мама не каже — «так», але й не каже — «ні». Мама сама не знає, що сказати дочці, і тому лише плаче, витираючи фартухом очі, а Тані аж серце розривається від жалю до хворого тата.
«Не вберегла!.. Не вберегла!.. Не вберегла!..» — довбе її дятел каяття, дзьобає прямісінько в серце. І Таня навіть не пробує захиститися від нього.
А тут іще дівер.
