І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 0 чтений
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
Ольга, посміхаючись краєчком вуст, старанно розписалася, взяла наказ, пішла геть: їй наплювати, сердяться на неї чи ні! Головне, що добилась свого.
Воювала ж вона за Таню не тільки тому, що жаліла її, а й тому, що у школі, якою вона завідувала, і справді бракувало учителів.
Та хіба тільки в неї! Тисячі, мільйони дітей, повісивши через плече торбинки, вирушали до школи. І коли б злетіти в той ранній час високо вгору, так високо, щоб охопити зором всю Україну, можна було б побачити, як майже з кожної хати, з кожного двору виходить малеча та зливається краплина до краплини в рухливі струмочки.
Минає день, залягає вечір — не порожніють шкільні подвір’я: до пізньої ночі сяють вікнами школи, доноситься бджолиний гул голосів, зосереджений шелест сторінок.
А потім, коли всі розійдуться, коли в порожньому класі дріматимуть парти, і дошка, й розбухла од крейди ганчірка, і карти по стінах, коли навіть намальований Дарвін заплющить очі, одне вікно ще довго світитиме в темряву: Марія Остапівна, потираючи скроні, щоб відігнати дрімоту, готуватиметься до наступних уроків, перевірятиме учнівські зошити.
Сяють та й сяють учительські вогники по всій Україні — з вечора у вечір, з ночі у ніч.
