І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 0 чтений
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
Прокинувся на онуковій спині, дошка хитається, як гойдалка, піднімається тихенько під стелю: не інакше, бог живцем забирає на небо!
Діда відливали водою, Оксена частували черезсідельником.
Вдруге затіяв боротися з бугаєм. Ухопив молодого бугаїська за роги, прикипів до них міцними долонями, врився ногами в землю. Доти смикав та крутив тварину за роги, доки та осатаніла зовсім: на тупій, наче відсіченій, морді зимовою памороззю виступила піна, роздулися люто ніздрі, скаженою кров’ю налилися очі, а по дугою вигнутій спині гадюкою б’ється хвіст.
Першою те бойовисько побачила мачуха. Глянула в низеньке віконце — обмерла:
— Ой боже, бугай Оксена товче!
Свирид, що саме підобідував, схопився, перекидаючи стіл, прихапцем метнувся до вікна.
Бугая заганяли до стайні вдвох. Він глухо ревів, Пускав люту слину, неохоче задкував під рясними ударами.
В той же день батько запросив сусідів, повалив бугая, вдів у ніздрю залізне кільце. Коли очманіла від болю тварина зірвалась на ноги, замотала головою, розбризкуючи кров, батько сказав сердито синові:
— Тобі б, лобуряко, отаке кільце в губу! Найшов із ким мірятись дурною силою!
Оксен закліпав очима, винувато промовчав.
Василь Ганжа походив із стародавнього козацького роду. До цього часу ходили по хутору перекази про його далекого пращура — неймовірної сили козарлюгу, що прийшов сюди після того, як цариця Катерина зруйнувала Запорозьку Січ, та й поставив сяку-таку хатину якраз на тому місці, де тепер живуть Ганжі,— за півверсти від Івасют.
До самісінької смерті не зрікся той пращур запорозьких звичаїв.
Носив у лівому вусі велику сережку, зняту з якогось бусурманина-турка: срібний півмісяць з чорними арабськими письменами, через день голив міцну, як мідний казан, голову, об яку пощербилася не одна ворожа шаблюка, залишав довгого оселедця, а коли пив мед-горілку, то закладав вуса аж за вуха, щоб не втопити їх у піввідровому келихові.
