І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 1 чтение
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
Трохи оклигавши після синового «гостинця», Гайдук повільно звівся, ойкаючи, поліз до землянки. Сини попхалися за ним.
Звично намацав каганець, витираючи з нього дворічну пилюку, чиркнув сірником, запалив гніт. Гостренький язичок вогню лизнув задушливу темряву, посміливішавши, потягнувся вгору, почав хилитатися червоною цікавою голівкою. Темрява відступила в кутки, під грубо збитий дощаний стіл, неспокійно заметалась попід стінами. Петро та Микола, поскидавши на витоптану земляну підлогу клунки, невесело роздивлялися довкола: крім стола, двох пеньків, що правили, мабуть, за стільці, були ще широчезні дощані нари, а в кутку стояла залізна пічка, зроблена з бочки.
— Бач, де він, клятий, був!
Гайдук нахилився, почав вигрібати з-під нар пролежану солому, від якої гостро несло псятиною, погризені кістки, крила великих і малих птахів.
— Непогано жив сіроманець!
— Як же ми, тату, тут житимемо? — спитав сумно Микола, з огидою дивлячись на оті вовчі сліди.
— А отак, як люди до нас тут жили! — спокійно відповів Гайдук. — Ану, Петре, пошастай під нарами!
Петро опустився на коліна, наставив наперед ціпок: видно, все ще боявся вовків. Заліз під нари, довго там шарудів, потім гукнув:
— Тут нічого немає!
— Шукай правіше, дурню! — розсердився батько.
— Є! — відразу ж озвався зраділий Петро. Спершу викинув звідти поржавілу лопату, потім — сокиру, а тоді — ще одну лопату.
— Вилазь! — скомандував Гайдук, і, коли син виліз, весь у пилюці, як чорт, старий підійшов до стіни навпроти дверей, потупав ногою, до себе сказав: — Отут, — а тоді вже синам: — Ану, хлопці, беріть лопати та копайте!"
"Зацікавлені сини вхопили лопати, поплювали на руки — тільки груддя полетіло на всі боки! Рили землю, аж змокріли чуби.
— Обережніше… Обережніше… — метушився довкола них Гайдук. — Обкопуй… обкопуй… От так… А тепер підважуй… Та не звідси, куди лізеш своїми дурними руками!.
Почервонівши від зусилля, сини виважили на край ями довгий дубовий ящик, схожий на домовину, поставили його посеред землянки, очистили від землі. Старий узяв сокиру, заходився підважувати — віддирати верхні дошки.
Вигорнув промаслене ганчір'я, і до світла тьмяно блиснула воронована сталь, засвітили вичовгані, потерті приклади.
