І будуть люди читать онлайн
- Жанр: Легкое чтение, Легкая проза
- Рейтинг: 0 баллов
- Мнений: 0 мнений
- Просмотров: 1 чтение
О книге
Открывайте «І будуть люди» и читайте — текст лежит здесь целиком, бесплатно, без регистраций и подтверждений номера. Жанр — Легкое чтение, Легкая проза. Никаких обрезанных глав и предложений «оплати подписку, чтобы узнать, чем всё кончится»: книга представлена в том виде, в каком её написал Анатолій Дімаров.
Прежде чем нырять в первую главу, гляньте аннотацию или авторское предисловие — обычно там в двух абзацах понятно, о чём вообще речь, какой настрой и стоит ли это вашего вечера. Предисловие публикуем как есть, без редакторских пересказов от себя. Если описания пока нет или оно куцее — оставьте коммент, найдём и добавим.
Текст разбит на страницы: глазам так комфортнее, чем листать бесконечную ленту, и читается дольше без усталости. Место, где остановились, сохраняется автоматически — закрыли вкладку, вернулись через неделю, и страница откроется ровно та же. Шрифт регулируется, фон переключается между светлой и тёмной темой: вечером с тёмной экран меньше слепит, днём светлая привычнее.
Под книгой — отзывы тех, кто уже прочёл. Туда заглядывать полезно: иногда вылезают спорные смыслы, которые сам пропустил, иногда — категоричные «не моё, не тратьте время», и тоже информация. Дочитали «І будуть люди» — оставьте пару строк, кому-то это поможет решить.
Текст книги
Федько кілька разів наводив маузер, але так і не зміг натиснути на гачок.
— Не можу… Хай би хоч гавкав, а так — не можу!..
Кинув маузер до кобури, різко обернувся, пішов до хати. Тоді Іван, зневажливою посмішкою провівши Федора, накинув на шию Полканові мотузок, узяв лопату і потягнув у вишняк — вішати.
— Ти ж дивись, закопуй подалі! — гукнув услід йому Оксен.
— Знаю! — і до собаки, що, наче відчувши близьку свою смерть, щосили впирався в землю, харчав, коли мотузок впивався в горло: — Та йди вже, чорт!.
— Іване, бога бійся! — вигукнув Оксен, застерігаючи сина не вимовляти всує ім’я нечистого. Повернувшись із саду, Іван поставив на місце лопату, а натомість узяв сокиру, пішов до комори, куди заліз новий поселенець. І за хвилину таким надриваючим серце болісним собачим плачем виповнився двір, що Таня, пополотнівши, заплющила очі, затулила долонями вуха: щоб новий сторож був зліший, відрубав йому Іван хвоста по самісіньку ріпицю.
— Боже, як ти, сестричко, з ними й живеш? — спитав Федір, з жалем дивлячись на сестру.
— Не знаю… Нічого не знаю… — прошепотіла Таня, все ще не розплющуючи очей.
— Ну, а я тут і дня більше не буду!
Таня нічого не відповіла. Опустила руки, втомлено сіла на лаву, дивилася прямо перед собою застиглими, позбавленими будь-якого виразу очима.
Хоч Федір і поклявся відразу ж поїхати геть, однак прожив на хуторі ще три дні: для того, мабуть, була поважна причина.
Подовгу перешіптувався із Олесею, і вона ходила, притихла, замислена, розгублена, налякана.
— Сама ж бачиш, що зараз зі мною, — навіщо ж підлазиш!"
"На третій же день він раптом повеселішав, став лагідний та ласкавий, хоч до рани тули, і Таня подумала: домовилися.
Серед дня, виждавши, коли, крім невістки, нікого не було в хаті, зайшла Олеся. Була трохи бліда, але такою радісною блакиттю сяяли її очі, що в Тані мимоволі стиснулося серце і їй чомусь аж неприємно стало дивитися на зовицю. «Я б теж могла бути отакою щасливою, — з гіркою заздрістю подумала вона. — Це її брат вирвав мене від Олега!..
