Текст книги

Шрифт

Размер шрифта

Межстрочный интервал

↓

↑

Вхопився за тин, оглянувся: вздовж вулиці наполоханими зайцями стрибали дружки. «Втікають, гади! Кидають!..» Скреготнув зубами, відштовхнувся од тину, кинувся слідом.

Доки наздоганяв хлопців, трохи отямився, навіть почав жалкувати, що не забрав у отого вихреста годинник. Годинник же золотий, йому й ціни немає! А так — хтось наткнеться, «попользується»…

Зупинилися аж за селом, на горі. Постояли, з свистом втягуючи в розпалені груди холодне повітря. В селі було тихо. Ніхто за ними не гнався, ніхто не кричав. Замовкли навіть дядьки: мабуть, похрипли обоє.

— Дивіться ж! — попередив Іван. — Ляпне хто язиком — всі до бупру сядемо!

Другого дня Іван ходив сам не свій: все здавалося, що от-от ввалиться у двір міліція. Перед вечором навмисно погнав Альошку в село по гас.

— Та в нас іще ж є!

— Побалакай мені, побалакай! — нагримав сердито на брата, що не хотів пертися проти ночі за гасом. — Та взнай, що там люди говорять.

Альошка повернувся, коли вже зовсім стемніло. Хукав на побілілі од зашпорів пальці, крізь сльози скаржився:

— Хіба в такий морозище когось посилають! Сам би пішов!.

Коли б це іншого разу, стукнув би Альошку по потилиці, а то й нам'яв би вуха. А зараз нетерпляче запитав:

— Що там чувати?

— Хтось «вихреста» ломакою оглушив… Добре, що хоть ломака пересохла була — не така важка… А то, кажуть, богу й душу віддав би!

Іванові враз відлягло від серця. Повеселішавши, незлостиво нагримав на скімленого брата:

— Чого, дурню, хукаєш! Опусти в холодну воду — враз відійдуть…

Потім наказав Христині подавати вечерю.

Повернувся обличчям до образів, захрестився і, сідаючи до столу, вже задоволено подумав: «А того вихреста добре провчив! Знатиме, як куркуленком привселюдно обзивати!..»

Батьки приїхали аж третього дня, хоч Оксен і обіцяв не затримуватись. За клопотами, за колотнечею якось забули обоє, що отець Віталій — іменинник: сповнилось тридцять п'ять літ. Добре, що захопили борошна та сала, це тепер найдорожчий дарунок, бо не з медом, ох, не з медом повелося батюшкам за нової безбожної влади!

Закривають повсюди церкви.

Скидають на землю дзвони і — страшно й подумати! — святі хрести. Виганяють душпастирів із сіл. Майструють із соломи, з ганчір’я опудала апостолів і з бісівськими піснями під нечестивий галас носять по вулицях на релігійні свята, а тоді обливають гасом і спалюють. Та ще й танцюють довкола, взявшись за руки, услаждають диявола, а тоді описують все це в газетах, закликаючи й інших зрікатися святої віри, глумитися з неї.